• Ви знаходитесь тут:

• Головна
• Інформація про заклад
• Історія

Історія нашої школи

Ми всі – родом з дитинства. І кожен з нас назавжди зберігає у пам’яті щасливі дні найкращих шкільних років. Де б ми не були, якою б щасливою не була наша доля, але часто подумки ми линемо до рідного батьківського порогу, у той край, де на­родився і виріс, ходив до школи, у той край, що зветься – ба­тьківщина.

Батьківщина... Що є дорожчого і святішого в людини? А починається вона для кожного з тієї стежки, по якій зроблено перші в житті дитячі кроки, з тієї хвіртки, що вела у широкий світ. Цими стежками-доріжками, цими вулицями ходили на­ші батьки, діди, прадіди і прадіди наших прадідів.

Тепер мало хто не знає історію стародавніх греків, як вони жили дві з половиною тисячі років тому. А чи знаємо ми істо­рію нашого рідного краю? А це не може не цікавити люди­ну, яка справді любить свій народ, свою рідну землю.

Наше село Нові Млини розташоване на березі мальовни­чої річки Сейм.

Нові Млини будувалось як укріплене місто, воно було об­несене земляним валом з міцним дубовим частоколом по ньо­му та обкопане великим ровом.

У другій половині XVIII ст. це було козацько-старшинське й поміщицьке землеволодіння поряд із дрібними козаць­кими й селянськими господарствами.

Тому ,що Нові Млини, як і інші міста того часу на Ліво­бережжі, було містом цілком дерев’яним , ніяких споруд ми­нулих століть тут не збереглось, за винятком невеликої кам’­яної церкви, спорудженої в кінці XVIII століття та школи, спорудженої в кінці XIX століття.

На відміну від подібних споруд більш ранньої пори – сере­дини XVIII ст. – пишно та багато прикрашених складної фор­ми карнизами, колонами та напівколонами, ліпкою та іншими оздобами, ці споруди вражають своєю простотою і скромною красою легких і ясних ліній та оформлень. Це чудові пам’ятки архітектури, що свідчать про неабиякий художній смак та бу­дівничі вміння наших прадідів.

У минулому, як нам відомо, в нашому селі проживало не­мало заможних людей, які займалися в основному торгівлею.

Серед них були і брати: Заєць Іван, Свирид і Михайло, які вклали власні кошти на будівництво школи. Керував будів­ництвом Заєць Свирид, він наймав робітників, забезпечував будівництво будівельними матеріалами. Якість роботи та бу­дівельних матеріалів контролював місцевий священник Павло Самойлович.

Усі роботи виконували вручну. Розповідають, що цеглу для школи випалювали у власних цегельнях, яких на той час налічувалось тринадцять і розміщувались вони за Котляревщиною. Кожну партію цегли перевіряв Павло Самойлович, вибраковував неякісну. Коли клали цеглу, розчин замішували на яєчних білках. Ось тому, мабуть, по сьогоднішній день сто­ять надійно фундамент і стіни школи, жодна цеглина не ви­щербилась.

Коли будували другий поверх школи, цеглу носили на плечах, на так званих “козах”, по тринадцять цеглин. Одного разу використали неякісну деревину (сухостій), священник примусив її замінити. Тому то, мабуть, і донині - більше сто­ліття - служать і вікна, і двері, і підлога.

Якщо придивитись, то можна помітити , що стіни школи занадто товсті. За переказами, їх клали із двох рядів цегли, а пустоту між ними закидали битою цеглою і засипали розчи­ном. Завдяки мудрості наших прадідів і в люті морози діти у школі не мерзнуть. Після завершення будівництва школа була освячена. За архівними даними це було 1896 року.

У новозбудованому приміщенні було відкрито церковно-приходську двокласну чоловічу учительську школу, яку піз­ніше було перейменовано у двокласну учительську жіночу школу. Це був навчальний заклад закритого типу, де вихо­ванки ( а це були дівчата із заможних сімей) тут і навчалися, і проживали.

Після революції, в 30-х роках, школа була перейменована в Ново-Млинську семирічну трудову школу, а ще пізніше в Новомлинівську семирічну школу, у 50-х роках – в Новомлинівську середню школу.

З часу заснування школи, при ній існувала бібліотека, у фонді якої по сьогоднішній день збереглися видання кількох книг 1858, 1882 років, до шістдесяти книг, виданих у 1858 - 1910 рр. Крім того, в бібліотеці є книги із власних бібліотек В.А.Щербакова та Б.Н Лисецького, є книги із штампом Новомлинівської євритської бібліотеки.

Значного спустошення зазнала школа в роки Великої Віт­чизняної війни. У 1941 році святкового випускного вечора не відбулося, всі хлопці - випускники пішли на фронт, більшість з них так і не повернулися до рідних осель.

Під час фашистської окупації навчання у школі було при­пинено, у приміщенні кочували гітлерівці, а після визволення села тут містився хірургічний польовий пересувний шпиталь №506.

Знову діти сіли за парти в 1943 році. Директором школи було призначено Буйвола Сергія Григоровича, а завучем – Рудька Свирида Савича. Нелегко було працювати у зруйно­ваному і розграбованому селі. З 21 вересня 1943 року сіло за парти тільки 120 учнів 1-4 класів, азі жовтня сіли за парти, у приміщенні старого клубу, учні 5-7 класів, з 19 жовтня учні 8- 10 класів. Всього 175 учнів.

У кінці 1944 року директором школи була призначена Старченко Софія Семенівна, із 1947 по 1956 рік директором працював Болячевець Михайло Костянтинович.

У тяжкі повоєнні роки весь тягар виховання обездолених ді­тей ліг на плечі вчителів: Остапенко Надії Антонівни, Мар- тиш Олександри Іванівни, Сахно Марії Михайлівни, Сепік Зінаїди Ігнатівни, Завадько Павліни Тимофіївни, Саламатіної Олександри Макарівни, Семененко Насті Онисківни, Лука­шенко Ганни Іллічни, Мартиш Федора Савича, Боклаг Поліни Павлівни, Дзюбенко Варвари Тимофіївни, Лугової Паши Іванівни.

На той час у школі був 21 клас , у яких навчалося до 500 учнів з навколишніх сіл: Головеньки, Кербутівки, Паристів- ки, Галайбино, Кнути, Костерево, Долинське, Велике Устя, Пекарево, Рижки, Паль-чики, Осіч, Тростянки. Більшість дітей проживали в інтернаті, який був при школі. До шістде­сяти дітей навчалося з дитбудинку , який був розміщений на території села. Ці діти потребували особливої турботи . Адже це - діти війни, які залишилися без батьківської опіки.

З 1957 року по 1966 рік у школі працював директором Вороненко Василь Степанович, завучем Сепік Зінаїда Ігна- тівна. Про ці роки мають добрі спогади наші батьки. На висо­кому рівні була поставлена дисципліна учнів та організовано навчальний процес.

Потім до 1978 року директором школи був Вихор Анато­лій Васильович.

З 1978 по 1997 рр. за штурвалом шкільного корабля стоя­ли Устименко Анатолій Олексійович і Доброріз Михайло Якович. Життєва мудрість яких, людяність, доброзичливість допомогли “стати на ноги” молодому поколінню вчителів, що прийшло працювати в школу. Анатолій Олексійович і Михай­ло Якович створили у школі міцний, дружний колектив.

У ці та попередні роки була ще досить висока наповнюваність класів. Так у 1968 році школу закінчило 66 випускни­ків, у 1978 році - 63, в середньому до 1984 року кількість ви­пускників становила 50 учнів, а далі їх кількість різко змен­шилась, в середньому до 20 учнів.

За період з 1943 року по 2002 рік школу закінчило 1972 учні, з них 38 учнів із Золотою та Срібною медалями, частина учнів закінчили школу з Похвальними грамотами.

З 1997 року естафету керівників школи прийняло молоде покоління: Яременко Валерій Григорович, Новобранець Вале­нтина Василівна, які працювали до 2000 року

Тут вони залишили частинку своєї душі, своєї доброти, свого розуму і, звичайно, здоров’я. “ Нема роботи виснаж­лівішої – бо нерви паляться, мов хмиз сухий”, але немає й долі щасливішої, ніж у вчителя. Адже ми робимо світ кра­щим, людянішим, ми сіємо у дитячі серця розумне, добре, вічне.

І всі ми вправі гордитися учнями, що вийшли з-під даху школи у широкий світ, а серед них:

Ситенко Олексій Григорович — видатний фізик теоретик, директор інституту теоретичної фізики ім. М.М.Боголюбова;

Радько Ніна Степанівна - кандидат медичних наук;

Тараленко Григорій Іванович - Надзвичайний і Повноваж­ний посол України в Америці;

Лукашенко Юрій Іванович - професор, доктор технічних наук;

Коденець Павло Васильович - генерал-майор;

Ковтун Олександр Васильович — вчений агроном, канди­дат с/г наук;

Вороненко Михайло Степанович - Герой Соціалістичної Праці;

Ситенко Микола Павлович - член-кореспондент Академії Наук України, доктор фізико-математичних наук.

Бути справжнім вчителем сьогодні важко. Проте вчителі школи не впадають у відчай, а, навпаки, загартовуються, які­сно змінюють методику навчання і виховання. Славна історія Нових Млинів не могла не позначитись на місцевому Храмі Науки – школі. В її стінах до цього часу витає козацький дух, споконвічне прагнення до волі, незалежності, неповторності. Ми всі розуміємо труднощі сьогодення, але щиро віримо у відродження нашого села, у краще майбутнє молодого поко­ління.

Коментарi